Віталій Ярошенко

В годы первой мировой




БІЛОЛУЧАНИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1914-1918 рр.

З початком імперіалістичної війни в серпні 1914 року білолучани були мобілізовані в діючу армію і воювали в Карпатах і на Кавказі. Свій обов’язок виконували, будучи вірними даній присязі.
Георгіївськими кавалерами в роки першої світової війни стали Кандиба Олексій Никифорович (жив на вулиці нинішній Московській) – розвідник, Токар Одоким Пантелійович (жив на Забілівці), Кисельов Петро Євлампійович, Гречаний Олексій Петрович – вони отримали по 2 срібних і 2 золотих хрести. (Георгіївський хрест – орден св. Георгія, запроваджений в Росії в 1769 році для нагородження офіцерів і генералів за військову відзнаку, а в 1807 році для нагороди солдат і унтер-офіцерів. З 1914 року називається Георгіївський хрест, мав 4 ступені). Кандиба Олексій Никифорович в 1918 році повернувся і був обраний головою сільради.
Чотири довгі роки війни сім’ї залишались без годувальників, ще більш злиденіли. Більш заможні місцеві багатії за безцінь арендували землі солдаток, підлітки йшли в найми.
Лютнева революція, про яку стало відомо в слободі, ще більш породила неспокій в свідомості селян – з одного боку надія на землю, кінець війни, а з іншого - зречення царя руйнувало звичний життєвий уклад.
Віддаленість від центру України, вплив більшовиків, прагнення вирватися з пут споконвічних злиднів розколювали все більше і більше село на 2 непримиренні табори. Один прагнув змін, інший хотів будь-що зберегти своє майно і землю.

БІЛОЛУЦЬК МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ

Після жовтневої перемоги більшовиків в селі почалися мітинги, сходки. На одному з них з закликами виступав Яким Наумович Тарасенко (Сагайдак).
Вихор громадської війни, іноземної інтервенції підхопив і закружляв жителів Білолуцька. Одні, маючи змогу і кошти, подалися з села, інші споглядали на перетворення, треті активно їх здійснювали. В лютому 1918 року в Білолуцьку було створено Раду, яку, за архівними даними, очолив донецький робітник Афанас Обиденніков.
Почав діяльність земельний комітет, який очолив І.І.Дураков. Він представляв Білолуцьку волость в складі делегації Старобільського повіту на з’їзді повітових і волосних земельних комітетів, що працював 10 лютого 1918 року у Харкові.
В Білолуцьку почали конфіскацію земель і майна поміщиків. Одні з перших розділили землю поміщиків Головинських, Білоусова. Центральна Рада, яка від імені німецького австрійського блоку на переговорах в Брест-Литовську, прагнучи відновити незалежну Українську народну республіку, пішла на кабальні угоди з ними. Тому в квітні 1918 року в село вступили, як і в навколишні села, німці. Вони не чіпали мирних жителів, але збирали продовольство та фураж для своїх коней і ніяких заперечень не терпіли. Ось лише один приклад. На Цапівці німці почали годувати немолоченими снопами хліба коней на току у Ярового, на що хазяїн почав суперечити. Німці дуже побили його нагайками, а коли за нього заступився син, то йому відрубали руку.
Разом з німцями повернулись поміщики, які тепер себе почували ще впевненіше, особливо, коли в травні 1918 року в село вступили війська полку Сікевича, вірні гетьману Скоропадському. Гетьманська варта шукала по слободі тих, хто посягнув на поміщицькі землі і майно Головинських, Білоусова.
В грудні 1918 року в село знову вступили більшовики, багато білолучан раділи, що таки ж земля знову в їх руках, проте з Дону йшли вісті, що іде на Москву «царське» військо. Земля потребувала турбот, бо для життя потрібен хліб. Зазеленіли ниви свіжою молодою зеленню.
Та спокою не було: то банда Марусі носилася селом, і сама атаманша в кубанці з жовтими смужками хрест навхрест, то на тачанці, то верхи з’являлася час від часу.
В червні 1919 року Добровольча армія (з’явилася в Луганську в травні) прибула в Білолуцьк. Влада знову помінялася.
Денікінці встановили жорсткий режим, що повинен був повернути населення Білолуцька, як і всієї України в лоно «єдиної і неподільної Росії». Особливо білолучани запам’ятали пристава Кійка і вахмістра Бондаренка. Протистояння було запеклим. Невеликий загін червоногвардійця М.В.Ворони і столяра Швадченка порушував плани денікінців.
В лави денікінців вступили син поміщика Головинського і син дяка Царевського. Вони, добре знаючи місцевість, донесли про місце розташування загону, і денікінці вбили дев’ятьох партизан. Шевцов Прокопій Андрійович і ще один селянин Каськов взимку 1919 були заарештовані денікінцями і конвойовані в Новопсков. Там їх закрили в коморі, але вони, продравши стріху на покрівлі, змогли втекти. Денікінці, побачивши їх, прибули до Шевцова додому, а він, помітивши їх, втік на Піски, де ї заховався. Вони ж почали вимагати, щоб його дружина Глафіра показала, куди втік чоловік, і погрожували її зарубати шаблею. Молода жінка перелякалась так, що і не оговталась від переляку, а через деякий час померла.
Інший селянин – Каськов – втікав роздягнений і босоніж, тому простудився і захворів. Його частково паралізувало, він так і залишився інвалідом.
На Пісках денікінці вбили багато людей. Серед них двох молоденьких червоноармійців, чотирьох підлітків з сусідньої Миколаївки, які насипали в кулемети піску. Всього на кладовищі на Пісках в братській могилі поховано 18 жертв денікінського режиму.
В грудні 1919 року денікінців з Білолуцька вигнали частини першої кінної армії Будьонного. В її лави пішли і білолучани. Імена лише не багатьох збереглися –це Йосип Григорович Бурлуцький (коваль). Він в кінноті як ковочний пройшов і Другу світову війну. Назаров Тимофій Федорович теж служив в Першій кінній.
На фронтах громадянської війни були Слєпцови Костянтин Давидович і Данило Давидович, Леоненко Одоким Сергійович, Бур’ян Дем’ян Романович. Партизанили Андрій Полупан, Андрій Вихров, Омелян Калініченко, Ф. Ткаченко і багато інших.
В складі 40-ї Богучарської дивізії воював Павло Якович Романенко. Але майже 3 роки ще перекочовували від села до села, не минаючи Білолуцька, банди Каменюка, Зайцева, Балаби, Трокая.






















В 1922 році нарешті настав довгоочікуваний спокій. Держава, відмовившись на цьому етапі від ідеї примусової колективізації, яка була зустрінута селянами вороже, змінила політику, і, будучи зацікавлена в виробництві сільгосппродукції, якої не вистачало катастрофічно, сприяє селянам, створюючи кредитні товариства, комітети взаємодопомоги.
В 1922 році, за спогадами Івана Арсентійовича Сорокового, було створено комітет взаємодопомоги, який він очолив. На вимогу комітету взаємодопомоги, селяни, які мали тягло, реманент, повинні були допомагати тим, хто їх не мав, в обробці землі.
В 1923 році було створено кредитне товариство, яке продавало в кредит машини і інвентар і навіть надавало кошти на закупівлю худоби. Цього ж року 5 бідняцьких господарств об’єдналися в так звану п’ятірку. Це Худобін Павло Григорович, Ночовкін Марко Іванович, Гречаний Родіон Лукич, Синєбабка Семен Арсентійович, Сороковий Іван Арсентійович.
Вони отримали кредит в 700 карбованців. На ці кошти придбали коней, молотарку, 6 борін, 2 сівалки, 2 плуги і інший інвентар. Працювали разом, але наділи залишались індивідуальними.
Урожай видався гарним. Чи не вперше бідняки мали цього року вдосталь хліба і до хліба, бо кожна десятина дала 120 пудів зерна. Врожай небувалий. Його вистачило, щоб сплатити більшу частину кредиту.
Заможні селяни не поспішали здавати хліб державі, через так звані «ножиці цін», коли держава ціни на сільгосппродукцію тримала надзвичайно низьким, а на промислові – високими. Кілограм простих скоб’яних виробів коштував стільки й пуд хліба.
Заможних селян змушували здавати хліб на невигідних умовах. Діяв в селі комбід, його очолювала Мусійкіна.
В 1924 році учасник громадянської війни Григорій Дмитрович Буцай виступив ініціатором створення товариства спільного обробітку землі, який назвали ТОЗ «Зоря». В 1925 році в Білолуцьку пронеслась новина, що в селі буде трактор. Григорій Буцай, закінчивши в Старобільську курси трактористів, став першим трактористом в селі. Коли нарешті з’явився трактор, це був американський «Фордзон», в полі зібрався величезний натовп, який став свідком першої борозни, проведеної залізним конем – дволемішним плугом.

КУЛЬТУРА І ОСВІТА НА СЕЛІ

Село змінювалося, міцніло господарство селян, великим ставав потяг до грамоти. Держава прийняла ряд постанов, що повинні були сприяти розвиткові освіти і ліквідації неписьменності серед населення віком від 8 до 50 років, які повинні були освоїти початкову грамоту. Організовувалися лікнепи. Село ділилося на 5-хатки і 10-хатки, де до пізньої ночі горіли гасові лампи. Село вчилося читати і писати. Активну участь в цьому приймала молодь, особливо перші комсомольці: Шевцова Валентина Миколаївна, Кулик Яків Митрофанович, Сорокова Лукерія Іванівна. Організовувались хати-читальні, які були осередком культури на селі.
Однією з таких хат-читалень, яка розташовувалась в центрі (старий книжковий магазин біля сільпо), завідувала вчителька початкової школи (пізніше восьмирічки) Коноводова Анна Аристархівна.
Було організовано самодіяльний театр і хор, які користувалися широкою популярністю не тільки в Білолуцьку, а і в навколишніх селах, а гроші, виручені за вистави і концерти, йшли на розвиток культури на селі.
Збереглася фотографія, на якій ми бачимо в гарних костюмах білолучан, членів драматичного гуртка, які щойно втілювали образи в п’єсі «Бондарівна». Це фото 1928 року. Серед акторів Коноводова Анна Аристархівна, її дочка Таїсія, Кулик Яків Митрофанович, вчитель історії Черніченко Іван, завклубом Григорій Олександрович Убийвовк, Петровський Олександр Іванович – вчитель початкової школи. Режисером театру був Володимир Миколайович Попов.





За спогадами вчительки Ольги Миколаївни Запорожцевої, активну участь у ліквідації неписьменності приймали і керували всім процесом вчителі Анастасія Кирилівна Крамаренко, Варвара Герасимівна Бойко. Сама Ольга Миколаївна пригадує, що повинна була швидко (до призову в армію) навчити писати, читати і рахувати 40 молодих білолучан.
В 1925 році в селі діяло 2 початкові школи і 1 семирічка, в яких працювало 27 вчителів. Сільська бібліотека вміщалася в одній великій скрині, ключ від якої мав партійний працівник. Актив села складали крім інтелігенції, член партійного осередку, створеного в 1922 році на чолі з учасником громадянської війни Ф.Ткаченком. Спочатку він об’єднував всього 5 партійців.
Комсомольська організація і перший піонерський загін були організовані в сільському клубі. серед перших комсомольців, крім названих, активну діяльність вели Дуракова Поліна Данилівна, Убийвовк Григорій Олександрович, який до речі, крім того, що був завклубом, став першим піонервожатим. Пізніше він очолював районну кооперацію. В 1928 році з’їзд УІІ конференції ЛКСМУ в Білолуцьку.





В 20-х роках секретарем Білолуцького РК ЛЕСМУ був Ямановський.


 

Коли комсомольська організація з’явилася в школі (середній), секретарем вчительської і учнівської організації стала вчителька української мови та літератури Марта Карпівна Писаренко.
В 30-х роках комсомольцями стали Пархоменко (Пелешенко) Софія Василівна , Кузнєцов Степан Іонович, Гоцка Микола Пантелійович, Мацюця Пилип Антонович, Щурова (Ярошенко) Ксенія Минівна, Кандиба Катерина Федорівна, всі вони вступили в комсомол у 7 класі в 1932 році.
В 1930 році в Білолуцьку відбулась конференція «РОБОСу». Серед її учасників Бойко Варвара Герасимівна, Сущенко Зінаїда Іллівна, Шевцова Валентина Миколаївна, Калініченко Лариса Костянтинівна.





Завідуючим РОНО працював Пантєлеєєв. Доля його складається трагічно. Коли в 1937 році заарештували ряд «ворогів народу», серед них був Калініченко Семен Семенович – вчитель. Після бюро райкому, яке традиційно відбувалося вночі, завідуючий РОНО, вийшовши з нього, повісився в саду біля свого дому (йому було виділено житло в «фетисовому домі», там в ці роки був гуртожиток вчителів), і вранці його побачив Гнат Ярошенко, який ішов зорею на роботу.

МЕДИЦИНА

В 1925 році в Білолуцьку було відкрито амбулаторію, аптеку. Стаціонар збільшився до 10 ліжок. Відомо, що на початку 20-х років в Білолуцьку працював лікар Безсонний, якого з пошаною згадували ще довго. Саме під його керівництвом працювали 3 – місячні курси при білолуцькій лікарні, десь 1921-9124 роках, на яких підготували медсестер, серед яких була Алфьорова Надія Леонідівна (1893 р.н.).







.

Після закінчення курсів, їх слухачі склали іспити в Старобільський фельдшерській школі і отримали професійні посвідчення.
В 1929 році в Білолуцьку на базі лікарні відбулася міжрайонна секція лікарів.







Сущенко Ф.М. в 1937 році працював завідуючим райздороввідділу Білолуцького району. 7 листопада прямо з трибуни був заарештований як ворог народу. Про його долю дізналася дочка Сущенко Емілія Федорівна в 1959 році, коли прийшла довідка про його смерть і посмертну реабілітацію. Виявилося, що помер він в камері-в’язниці м. Зелений в 1942 році.



Обновлен 19 окт 2013. Создан 01 сен 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником