Віталій Ярошенко

В годы Второй мировой




БІЛОЛУЦЬКЕ ПІДПІЛЛЯ

З початком війни в Білолуцькому районі організовувалось 5 партизанських груп, в яких було 70 бійців. З них 32 чоловіка пройшли 15-денну підготовку в спецшколі м. Лисичанська. Командиром Білолуцької групи був Єрмак. Для керівництва партизанським рухом в районі був створений штаб в складі командира – голови райвиконкому А.Г. Майстренка, комісара – директора Білолуцької МТС М.П. Нечаєва, начальника штабу – завідуючого райземвідділом М.Д.Шодіна. Групи були забезпечені озброєнням, боєприпасами, продовольством. Мали один радіоприймач і один радіопередавач.
В січні 1942 після розгрому німців під Москвою партизанські групи Білолуцького району за розпорядженням вищестоящих органів були розформовані.
10 липня 1942 німці вступили в Білолуцьк. Місцеві патріоти за допомогою офіцерів і солдат, які звільнилися з німецьких таборів, партійних і радянських працівників організували боротьбу проти загарбників. Протягом 2 місяців (жовтень-листопад) тут діяла підпільна група. Очолила підпільну групу Марія Федотівна Чернишова, вчитель історії Білолуцької середньої школи, працівник райкому партії.
До підпільної групи входили: сама Чернишова, Олександр Полупанов (брав участь у фінській компанії 1940 р., був поранений в руку, через що його не взяли в армію); Графов Іван Сергійович – старший лейтенант, сибіряк; Кулик Василь Костянтинович (проживав на вул. Пархоменка ) – бувший учень Чернишової М.Ф.; Ярошенко Володимир Минович – 1924 р.н. (закінчивши 7 класів Білолуцької середньої школи, навчався в ФЗО. З початком війни, після невдалої евакуації на Донбас, повернувся додому. На сільському сході, зібраному німцями, був призначений у поліцію разом з Ковальовим і Приколотою Василем. Цю роботу в поліції підпільники використовували для діяльності своєї групи).
До підпільної групи також входили: Шевцов Іван Максимович – секретар поліції, проживав на Замостівці (вул. 8 Березня); Дуракова Надія Дмитрівна – бібліотекар, мати 5 дітей; Платонова Євгенія Карпівна – до війни працювала прибиральницею в райкомі партії, в часи окупації - прибиральницею в поліції; Ткаченко Тимофій Йосипович – комірник у колгоспі ім. Чкалова; Ульченко Антоніна Степанівна – завідуюча методкабінетом, мати 3 дітей, 1907 р.н.; Білоусов В. – військовополонений; Грошевик Н.Ф. – дочка архієрея; Гудзеватий С.М. Всього 13 чоловік. За окремими даними членом підпільної групи була Калініченко Лариска Костянтинівна – вчителька Білолуцької середньої школи, мати 2 дітей, дружина репресованого вчителя математики Калініченко Семена Семеновича. Її називають В.Кулик і Щурова К.М. (сестра В. Ярошенка). але за іншими даними Калініченко виїхала з села до війни, відразу після повернення з в’язниці чоловіка. Крім того саме вона не значиться у списках обласного партійного архіву.
За спогадами В.Кулика початково група сформувалася у вересні 1942 р. у складі 5 чоловік. Це Полупанов, Чернишова, Платонова, Ульченко, Дуракова. Пізніше, в різний час, її членами стали і решта товаришів. Цілком, у названому вище складі група сформувалася у жовтні 1942 р.
Діяльність підпільної групи була направлена на боротьбу з окупантами і окупаційною владою. За наказом гітлерівців староста і його оточення примушували населення виходити на роботу, підпільники шкодили цьому. Вони виводять з ладу сільськогосподарську техніку, перерізають телефонну лінію зв’язку між Білолуцьком і Новопсковом.
О. Полупанов, який до окупації працював у радіовузлі, виніс з місцевого радіовузла деталі і Графов склав з них радіоприймач. Слухаючи його, підпільники дізнавалися про події на фронті. До того ж Полупанов виніс з друкарні друкарський шрифт, але скористатися ним не змогли. Група мала зброю. Її сховали наші солдати, які потрапили в полон. Місце знаходження її Полупанову вказав член групи Білоусов. Про неї знала й Чернишова. В.Кулик стверджує, що про це він дізнався, знаходячись в поліції, вже будучи заарештованим. Частину зброї зібрали по лісах і ярах. Полупанов і Графом мали пістолети.
Значну допомогу групі надавали підпільники, які працювали в поліції. Через Шевцова і Ярошенка підпільники діставали бланки пропусків, дізнавалися про відправку молоді до Німеччини і попереджали людей, завдяки чому частина молоді не потрапила на чужину. Але ворогові вдалося натрапити на слід підпілля. За спогадами Кулика Чернишова дала довідку, викрадену Шевцовим, знайомому оточенцеві. Скориставшись нею, він пішов до лінії фронту. Та згодом був затриманий поліцією і на допиті видав Чернишову.
По іншому розповідає Щурова К.М. – очевидець подій: «В Білолуцьку з’явився Нікіфоров – евакуйований, зовсім глухий. Працював бухгалтером в «заготживсырьё» разом з Ткаченком Тимофієм. Він теж вступив до підпільної групи. Група збиралася йти в ліс партизанським загоном. Для зв’язку з «землею» через лінію фронту був посланий Нікіфоров. З тиждень його не було. 9 грудня приходить брат дуже веселий. Ткаченко повинен привезти муку, щоб мама пекла хліб: прийшов Нікіфоров і будуть іти в ліс. Але з приходом Нікіфорова розпочалися арешти».
Першим, зі слів Кулика, арештували Полупанова за підозрою у знищенні великої партії яєць, заготовлених для відправки фашистській армії. (А в цій операції він дійсно був безпосереднім виконавцем). Згодом були арештовані Чернишова, Графов, Ярошенко, Ткаченко та інші члени групи.
Ось як розповідає про арешт Графова і Ярошенка Щурова К.М. «Вночі приїхали до нас Рясний (староста), Новошицький, Робочий (староста колгоспу), поліцаї і Нікіфоров з ними. Графова відразу побили, почався обшук. (Графов, військовополонений, жив на квартирі у Ярошенка). Я зайшла до кімнати, щоб заспокоїти дитину, прилягла до неї. Дивлюсь, заходять в кімнату Рясний і Нікіфоров. Вони шепталися так, щоб я нічого не почула. А Нікіфорову треба було кричати над вухом, адже він був «глухим». Рясний, пошептавшись, віддав йому свій портфель і вони вийшли. Графова і брата арештували і повели з собою. За ніч декілька разів приходили з обшуком – шукали зброю».
Розпочалися допити. Спочатку в Білолуцьку, потім заарештованих перевели в Новопсков. Допити вів начальник Новопсковської поліції Чумак, який славився надзвичайно витонченими методами катування.
Після жорстоких допитів січневого ранку 1943 року фашисти стратили Чернишову М.Ф., Полупанова О.І., Ткаченка Г.М., Графова І.С., Платонову Є.К., Дуракову Н.Д., Ярошенка В.М., Шевцова І.М., Ульченко А.С. на березі річки Айдар, в районі нинішньої нафтобази. Решта 5 чоловік були звільнені: Грошевик Н.Ф., Білоусов В., Гудзеватий С.М., Кулик В.
Ці дані наводилися на відкритому засідання Воєнного Трибуналу, що проходив в селі Новопсков. На ньому судили колишнього начальника Новопсковської поліції Чумака. Як свідки на засіданні були присутні члени групи В.К.Кулик і Н.Ф.Грошевик.
Тіла підпільників, розстріляних фашистами, поховані в братській могилі у центрі Новопскова.
Не зрозумілою в діяльності підпільної групи являється роль Литовченка С.І. У статті «Вклонімось до землі» від 06.02.1988 р. М.А.Савін вказує, що Литовченко входив до складу підпільної групи, був її активним членом і розстріляний разом з усіма в Новопскові. Йому заперечує В.Кулик («Слідами Білолуцького підпілля» від 19.03.1988): «Литовченко не був членом групи, а навпаки, був свого роду інформатором поліції і прислужував їм. Про його неблагонадійність знали майже всі члени групи… Литовченко в той же час також був взятий поліцією, але утримувався в КПЗ. Знаходячись в застінках поліції Полупанов повідомив на волю, що Литовченко провокатор…»
З розповіді Щурової К.М.: «Литовченко розповідав дружині про свою участь у групі, а потім, коли він покинув цю жінку, вона розповіла про все Подолянському (старості колгоспу). Подолянський говорив: «Знищу все плем’я Полупанів і попіл по вітру пущу». Похований Литовченко в братській могилі в Новопскові.

ВИЗВОЛЕННЯ БІЛОЛУЦЬКА



Після розгрому ворожих військ під Сталінградом розпочалося визволення України. 18 грудні 1942 року війська Південно-Західного фронту вступили на землю України, визволивши село Півнівку Міловського району Луганської області.
В січні 1943 року радянські війська почали визволення сіл Новопсковського району. Втративши такі важливі опорні вузли як Мілове та Кантемирівки, гітлерівці почали гарячково створювати нові, розташовуючи їх по річці Айдар. Це були Старобільськ, Новопсков, Білолуцьк. Відступаючи, противник продовжував чинити впертий опір в укріплених пунктах: Новорозсош – Білолуцьк - Романівка, щоб прикрити свої частини, які виступали на захід. Опорний пункт Білолуцьк вважався особливо важливим, бо він зв’язував хорошими ґрунтовими дорогами північне угрупування противника: Ровеньки – Митрофанівна – Россош з південним Новопсков – Старобільськ.
«Гарнізон Білолуцька складали залишки розбитого 617 і новоприбулих частин 585 і 586 піхотних полків 320 піхотної дивізії. Вони, за словами командира 586 піхотного полку полковника Вальтера Домага, взятого в полон, укомплектовані віковим складом 18-35 років за національністю: німців – 80, поляків – 20%. Полки щойно прибули з Франції. Загальна чисельність гарнізону складала 3000 солдатів і офіцерів з артилерією, мінометами, самохідками і 10 танками. Моральний стан новоприбулих частин – войовничий. Населений пункт Білолуцьк навколо обнесений колючим дротом в 3 кола».
Бої за Білолуцьк почалися 18 січня. Цьому передував відступ гітлерівців. Вночі з північного сходу через Айдар, по льоду переходили залишки німецьких військ. Вони рухалися в західному напрямку. Зупинялися на ніч в будинках жителів села.
Зі спогадів Черніченко Катерини Сергіївни: «Це були австрійці і італійці. Набилося їх повно в хату. Позамерзали так, що не могли роззутися – онучі попримерзали до чобіт. Більшість з них - молоді. Їх командир – австрієць, чоловік середніх років – показував фото дружини, дітей, розповідав, що вони не хотіли воювати, їх змусили. Вранці ці війська рушили на захід, а на зміну їм прийшли нові, яких місцеві жителі називали есесівцями. Ці вели себе грубо, жорстоко. Вони прикривали відхід своїх частин і стримували наступ радянських військ».
Першими почали наступ на Білолуцьк бійці 350 стрілецької дивізії 15 стрілкового корпусу. «350 стрілецька дивізія, ведучи наступ з Середнього Дону, мала великі втрати: комскладу – 325, начскладу – 587, рядового складу – 3259 чоловік. Всього – 4171 чоловік. Мали місце втрати і матеріальна частина.
Підвезення боєприпасів дуже ускладнене через нестачу транспорту і розтягнутість комунікацій. Погода ясна. Мороз 25 градусів. Дивізія з приданими засобами посилення: 212 танковим полком (трьома танками Т-70), 2 батареями 1176 ВПТАП (винищувальний протитанковий артполк), одним дивізіоном ГАП (гарматний артполк), двома батареями ОВПТАД з п’ятьма установками «РС» («катюшами») знаходилась на правому фланзі 15 стрілецького корпусу і мала завдання блокувати Білолуцьке угрупування і тим сприяти успіху корпусу в загальному наступі на Сватове.
Сусід справа – 83 кавалерійська дивізія, оволодівши Новобілою (російською), мала завдання оволодіти Ровеньками. Зв’язок з нею – офіцерами зв’язку. Сусід зліва – 172 стрілецька дивізія мала завдання оволодіти Можняківкою і Роговим. Зв’язок з нею – телефоном і офіцерами зв’язку.
Виходячи з вищевикладеного, командир дивізії (генерал-майор А.Г.Гриценко) прийняв рішення оточити і знищити противника за схемою: двома полками вести оточення і одним утримувати власну оборону. В першу чергу передбачалось позбавити противника можливості одержати допомогу від сусідів з тилу і надалі прикрити правий фланг дивізії.
З цією метою 1176 стрілецький полк без другого батальйону, а з однією батареєю ОВПТД (окремого винищувального протитанкового дивізіону), взводом саперного батальйону, ротою ПТР (протитанкових рушниць), 258 кулеметного батальйону, однією батареєю 917 артполку був переправлений через 4 відділок радгоспу «Айдар» (с. Світле) наступати вздовж дороги на висоту 165,6, обходячи Костянтинівну з півдня, з завданням перерізати шляхи відступу противника з Білолуцька на Танюшівку і Серебрянку. Для цього вийти на рубіж: безіменна висота 05 км північно-західніше відмітки 165,6 і зліва в 1,5 км південно-східніше цієї відмітки. Цим забезпечити фланг дивізії з боку Танюшівки.
Вогневими засобами полку відрізано шляхи відступу противника по дорозі на Гоцківку - Романівну. Долаючи опір противника і прикриваючи правий фланг в напрямку Миколаївка - Костянтинівна, 18 січня 1943 до витоку дня перерізано гостинець з Білолуцька на Романівну, знищивши при цьому на висоті 107 1160 солдатів і офіцерів противника, захопивши в полон командира 586 піхотного полку і 14 солдатів, маючи при цьому втрати 5 чоловік (в т.ч. заступника командира полку по політичній частині) і пораненими 7 чоловік.
1180 СП з засобами підсилення: трьома танками Т-70 з складу 212 танкового полку, однією кулеметною ротою кулеметного батальйону, взводом саперів, однією батареєю ОВ ПТД, другої батареї 917 АП, наступаючи через 4 відділок радгоспу «Айдар» по маршруту 1176 СП, обходить Білолуцьк з північного заходу, маючи завдання завдати удару по тилу противника і разом з 1176 СП знищити його.
Долаючи запеклий опір противника, відбиваючи його контратаки, полк прорвав дротяні загорожі в Білолуцьку, захопив близько 100 садиб північно-західної околиці. По маршруту наступу полк піддався сильному бомбардуванню ворожих літаків і мав втрати. Тому далі рух під організованим вогнем противника з усіх видів зброї полк стишив.
1178 СП з засобами підсилення – кулеметною ротою, взводом саперів, батареєю ОВ ПТД, третьою батареєю артполку наступав у напрямку південної околиці Пелагеївки – південної околиці Білолуцька, з завданням у взаємодії з 1180 СП сміливо атакувати і знищити противника, надвечір 18 січня оволодіти східною стороною Павленково. Далі рух сильним вогнем противника зупинено.
Дивізіонна артилерія мала вогневі позиції: перша батарея 917 артполку – західні, друга - північні схили висоти 147,6 і третя – на висоті 176,4. Вона своїм вогнем знищила за день 27 вогневих точок, до 300 солдатів і офіцерів противника, підбила 1 танк, 2 бронемашини, самохідну гармату і 3 автомашини. Окрема зенітна артилерійська батарея підбила літак «Юнкерс-87». Перший дивізіон 127 ГАП в той день участі в боях не брав, бо знаходився на марші.
Для форсування наступу шляхом обходу з заходу командування дивізії з свого резерву надвечір 18 січня передало команду 1180 полку кращу роту 2 батальйону 1176 СП з 2 станковими і 11 ручними кулеметами.
19 січня в 6 годин наступальний бій відновлений після залпів 5 «РС» по Білолуцьку і Павленково. 1176 СП перейшов річку Айдар осідлав гостинець Білолуцьк – Танюшівка. Прикривши вогневими засобами і мінометами напрямок Миколаївка – Танюшівка, продовжував наступ на висоту 165,6 і в 17 годин 30 хвилин захопив заданий рубіж: безіменна висота 05 км північно-західніше відмітки 165,6 і зліва в 1.5 км південно-східніше цієї відмітки, приступив до робіт по зміцненню захоплених позицій.
1180 СП вранці відновив наступ і вуличні бої в Білолуцьку, відбиваючи безкінечні атаки противника. Полк мав невеликий успіх і надвечір захопив ще 3 вулиці, але перерізати шлях відступу противника на Романівку не зміг. Втрати полку за цей день – 41 чоловік вбитими і 79 пораненими.
1178 СП 19 січня наступ відновив двома групами. Права в складі 3 батальйону, наступала північно-західніше Павленково через відмітку 103.3. ліва, в складі першого батальйону, - південніше Павленково. Групи були зустрінуті організованим вогнем артилерії, мінометів та рушнично-кулеметним з Павленково і Білолуцька. Піхота противника в кількості 400-500 солдатів з Павленково 6 разів кидались в контратаку. Всі атаки були відбиті і полк на 16.00 дещо просунувся вперед: права група відмітки 103.8 і ліва до розсохи дороги південніше Павленково. Подальше просування було зупинене. Втрати противника від вогню піхоти до 300 чоловік вбитими.
Протягом дня артилерія гарматного і стрілецького полків вогневих позицій не змінювала і вела вогонь по Білолуцьку і Павленково. Знищено 150 солдатів і офіцерів, підбито три 75-міліметрові гармати, розбито 2 станкових кулемети, 2 мінометні батареї, 17 будинків з автоматниками противника, подавлено вогонь однієї мінометної батареї. Перша батарея ГАП знаходилась на марші і вогню не вела.
20 січня противник по фронту дивізії перейшов в контратаку на правому фланзі і на лівому на висоту 103.3. Таким чином, він загрожував нашому лівому флангу. З метою попередження прориву ї запобігання інших дій противника,1176 СП з приданими йому засобами посилення – 212 ТП в складі 3 танків, 1 стрілецької роти з резерву командира дивізії був знятий з утримуваного рубежу і перекинутий у напрямку Танюшівки з завданням оволодіти останньою.
Другий батальйон (без двох рот) з резерву командира дивізії і 1 батарея ВП ТАП зайняли оборону в 4 відділку радгоспу «Айдар» і в Нижній Серебрянці. Залишені в резерві навчбат, хімрота, культрота і батарея 870 ВПТАП обороняли Новобілу.
Таким чином посилити і форсувати наступ по оточенню противника дивізія достатніх засобів не мала. Протягом 20 і 21 січня 1180 і 1178 стрілецькі полки з раннього ранку до пізньої ночі відбивали одну контратаку за другою, доводячи бої до рукопашних.
Другий батальйон 1180 СП, знаходячись на правому фланзі полку, б’ючись за кожну будівлю, під вечір 21 січня досяг району церкви і лікарні, оволодів висотою 158.0. В районі церкви цегляні корпуси лікарні і всі будинки були пристосовані німцями в неприступні опорні пункти, з яких вівся мінометно-кулеметно-рушничний вогонь. Батальйон, маючи великі втрати, просування затримав. На висоті 158.0 був залишений взвод 2 батальйону 1180 СП з 1 станковим кулеметом з завданням відсікти шляхи відступу противника на захід. 3 батальйон 1180 СП і 1178 СП успіху в просуванні вперед не мали.
Артилерія ГАП з старих вогневих позицій вела вогонь по будинках, де засіли автоматники та по дорозі з Білолуцька на Гоцківку і Романівку, знищуючи транспорт противника. Новоприбулий дивізіон 127 ГАП з вогневих позицій з району Новобілої вів вогонь по спостережних цілях в Павленково і Білолуцьку. «РС» давав залп по контр атакуючій піхоті противника. Білолуцьк був весь охоплений полум’ям, але противник стійко чіплявся за кожний будинок».
Відступаючи, німці підпалювали будинки мирних жителів. На вулиці Чапаєва знаходилася колгоспна бригада, на території якої стояли сараї з худобою: коні, корови, телята. Ці сараї з закритою там худобою вигоріли дотла. Населення в цей час переховувалося по погребах від безперервної стрілянини, яка велася в різних сторін, і допомогти нічим не могли.
Після запеклих боїв радянським військам вдалося закріпитися на околиці Білолуцька. Спочатку були зайняті вулиці Чапаєва, Набережна, околиця вулиці Московської. Відразу ж там ховали загиблих бійців. За тракторною бригадою (нині будинок №39 по вулиці Чапаєва), в кінці городу була викопана братська могила, в яку поховали близько 60 бійців і 1 жінку, яка загинула під час наступу. Пізніше ці останки були переховані у братську могилу на території колгоспу імені Куйбишева.
Про початок визволення Білолуцька згадує Дураков Іван Сергійович. «Зима 1943 року була дуже холодною. В січні морози доходили до 30 градусів. На початку січня гула земля від розривів снарядів. Фронт поступово наближався до нас. В січні прийшли німці і їх союзники – поляки. Вони попередили, що тут будуть великі бої. Всі люди повтікали в садки. Мати приходила до хати тільки спекти хліб. Напередодні наступу наших військ німці заставили 2 хлопців викопати могилу і поховати вбитого німцями розвідника. Хлопці розповідали, що він був у білому маскхалаті, весь залитий кров’ю. Коли наші вступили в село, бійці були такі виморені, що падали спати прямо на вулиці. На Замостівці вони встановили гармату, з якої стріляли по відступаючих німцях, що тікали на гору по дорозі на Романівку. Здалеку було видно, як від розривів снарядів німецький транспорт розлітався в щепки».
Вперто, долаючи запеклий опір ворога, бійці повільно просувалися вперед, звільняючи окремі вулиці, але захопити центральну частину села вони не змогли через потужні лінії оборони, створені ворогом. Тоді в район Білолуцька було направлено 50,51 і 103 танкові бригади 3 танкового корпусу під командуванням генерал-майора танкових військ М.Д.Синенка.
Третій танковий корпус після відпочинку і переформування, перекидався в район Білолуцька з Брянського фронту. За 7 діб танкісти пройшли більше 200 км по засніженому бездоріжжю. 21 січня частини корпусу прибули в район зосередження – село Новобілу. Командир корпусу поставив завдання командирам частин: прорвати оборону противника на рубежі річки Айдар на ділянці населених пунктів Костянтинівна, Білолуцьк і Можняківка. Головний удар наноситься силами 50, 103 танкових бригад на Білолуцьк і Можняківку. 50 танкова бригада під командуванням полковника В.А.Пролеєва завдає удар по противнику на головному напрямі – на Білолуцьк. Зліва наступає 103 танкова бригада під командуванням підполковника Максимова. Завдання – разом з 50-ю танковою бригадою прорвати оборону противника на ділянці Білолуцьк – Можняківка. Справа діє 51 танкова бригада. Вона прорвалася у село з північного заходу, через міст на території колгоспу імені Куйбишева.
«На ранок 22 січня танкові частини зайняли вихідні позиції на східній околиці Білолуцька. На перепоні став Айдар, по берегах якого була споруджена основна лінія оборони, щільно насичена засобами боротьби проти танків. Розвідка донесла, що найбільше протитанкових гармат встановлено проти мосту, міцність якого викликає сумніви. І все ж комбриг вирішив основний удар спрямувати саме сюди. Командування вводить в бій спочатку 50-й, а за ним 254 танкові батальйони під командуванням капітана Панасенка П.М. та майора Березіна Ф.К.».
Згодом в бій вступають 375 і 119 танкові батальйони. Під сильним артилерійським і мінометним вогнем вони почали форсувати Айдар: 1 танк Т-№; проломив лід і засів у річці. Тоді через лід пройшли тільки легкі танки Т-?), а важкі пішли через міст. На граничній швидкості ввірвався по льоду Айдару в селище Т-34, де механіком-водієм був Солейчук Петро Сидорович (після війни проживав у Павлодарі). Він згадував: «Прилинувши до триплексу, я помітив біля будинку кулеметне гніздо і замасковану сніжними кучугурами протитанкову гармату. Далі ще декілька таких сніжних фортець. Танк різко повернувся і рушив на цю сніжну фортецю. Зім’явши кулеметне гніздо, грізна машина наповзла на гармату. Її розрахунок кинувся тікати. Але фашистських вояк догнала мітка кулеметна черга стрілка-радиста Установа. Проте друга гармата вела по танку страшну пальбу. Та танк повернувся і вдавив ствол гармати в сніг».


Механік Солейчук П.С.

А через міст першим ввірвався Т-34 Івана Пантелійовича Кольцова, Героя Радянського Союзу. Його екіпаж врятував велику групу жителів, закритих фашистами в одному з будинків.


Кольцов І.П.

В числі перших сміло і рішуче атакували ворога екіпажі танкових взводів під командуванням старшого лейтенанта Коваленка М.П., лейтенанта Бауліна В.Ф., Ткачова, Мірошниченка. відзначились під час визволення селища Ібрагімов Газізян Саліхович – командир роти, Майборода Микола Антонович – політрук, Римаренко Павло Іванович – замісник командира 50-го танкового батальйону, Нечаєв Віктор Миколайович – командир першої танкової роти 50-го танкового батальйону.


Ібрагімов Г.С.

В складі 375 танкового батальйону визволяв Білолуцьк наш земляк з Новобілої – Рибалко Федір Дмитрович. В 350 стрілецькій дивізії служили Солов’ян Микола Васильович – житель Білолуцька, Резнік Антон Андрійович – житель Ганусівки, Кузнєцов Тимофій Миколайович з Павленково, Мозговий Олександр Павлович і Толстой Володимир з Новобілої, Петрушов Кузьма Гнатович з Новопскова, Сахно Іван Дмитрович – батько і син з Ганусівки.
Вміло керував боєм і хоробро бився командир батальйону капітан Панасенко Прокіп Михайлович (його іменем названа вулиця селища). Він із своїм екіпажем ввірвався в Білолуцьк, з ходу роздавив гармату ворога, а вогнем своєї гармати знищив кулемет, розстрілював гітлерівську піхоту. Але фашистським снарядом танк був підбитий, капітан поранений. Фашисти почали підповзати до танка, щоб знищити його. Це побачив командир взводу старший лейтенант Кольцов Іван Пантелійович. На своєму танку він швидко підійшов на допомогу Панасенку, знищив фашистів і врятував екіпаж і танк. В цьому бою Кольцов був сам поранений, але не залишив бій, знищив ще 2 протитанкові гармати, 2 кулемети з обслугою, до 40 гітлерівців.


Капітан Панасенко П.М.
За танками атакували Білолуцьк підрозділи мотострілецькокулеметного батальйону бригади Борщова. Відзначились автоматники взводу лейтенанта Боякова Павла Петровича. Про цей бій він згадував так: «Рано вранці з с. Трембачево десантом на танках Т-34 ми виступили в бій за Білолуцьк, де вікна будинків, горища і підвали були пристосовані під вогневі точки. Обігрівшись в хатах, німці виходили до гармат, кулеметів та гранатометів і стріляли по нас. Бійці мого взводу зійшли з танків і повзком, по-пластунські, просувалися вперед. Рухатися було важко, кулі свистіли над головою, снаряди рвалися поруч. Біля мосту фашистам вдалося вбити нашого кулеметника. Мені довелося лягти за його кулемет і відкрити вогонь по ворогу. Вогонь придавив німців до землі, а потім вони спустились в підвал. В цей час мій взвод кинувся вперед і опинився біля будинків. Я дав команду фашистам здатися, але з підвалу почулися голоси мирних жителів. Становище ускладнювалось. Залишивши охорону, ми повели вуличні бої в селі. Тут теж загинув мій сержант. Він ввірвався в напівпідвальне приміщення, ведучи вогонь по ворогові. Але фашисти автоматною чергою прошили йому груди. Мені залишилось тільки ручними гранатами закидати ворога».
Фашисти, відступаючи, виганяли з будинків жителів, зганяли в окремі сараї або будинки, ставили варту. 2 таких будинки були по вулиці Червоноармійська (тепер с. Можняківка). Їх охороняли німці. А коли наші війська почали наступ на с. Павленково, німці підпалили всі будинки, бігаючи з відрами, наповненими пальним. Страшно було дивить на ці вогнища.
Два будинки були заповнені мирними жителями на вулиці Цегельна. У самому центрі селища, в будинку колишньої ощадкаси, були в наручниках жителі вулиці Московської. У дворі стояли німецькі гармати, які тримали оборону проти наступу радянських військ. В будинок поцілила міна, декілька чоловік було вбито і поранено.
Колишній заступник командира 119 танкового батальйону майор Т.Ружинський писав: «Гітлерівці зігнали і зачинили людей в десятках будинків, обклавши їх соломою. Та навальна атака наших танків не дала змоги фашистам зробити своє чорне діло. Вони встигли підпалити лише один будинок. Але до нього своєчасно прорвався танк молодшого лейтенанта Костянтина Миновича Блінова з групою автоматників. Вискочивши з танка з ломом у руках, Блінова швидко розбив двері, з них на волю вискочило 75 жінок з дітьми на руках, підлітків і стариків, які мали згоріти живцем. Ридаючи, вони обіймали своїх рятівників».
Визволитель Білолуцька житель с. Ганусівки Антон Андрійович Резнік розповідав: «Група автоматників, куди входив і я, одержала завдання йти в обхід і перерізати відступ німців з селища Білолуцька. Автоматники підійшли до церкви, вступили з німцями під горою в бій. Тут же визволили заложників, які знаходились закриті в церкві». Резнік у цьому бою був тяжко ранений.
Зі спогадів І.Кузнєцова, жителя Білолуцька: «Опівдні,22 січня, по селу почалася облава. виловлювали всіх чоловіків (здебільше це були діди та підлітки). Зігнали нас в приміщення старої церкви. Пам’ятаю й нині декого: О.І.Гоцка, він же був перекладачем у нас, бо добре розумів німецьку мову; Борис Петрович (прізвища не пам’ятаю), С.Наугольний, М.Наугольний та інші. Оголосили нам фашисти, що будемо заложниками за одного вбитого німця – 10 розстріляють серед нас. На заході сонця вкинули до нас пораненого радянського розвідника – фашисти в полон взяли. Влаштували ми його на пшеницю і абияк перев’язали рани. Червоноармієць зовсім знесилив…
Тишу порушили фашисти, присвітивши на нас ліхтариками, почали штовхати під боки, щоб ми виходили. Вишикували нас в колону і повели в бік протиракового рову… частину людей німці зачинили в бригадній хаті, інших неподалік. В хату внесли 2 ящики з вибухівкою. Вікна й двері забарикадували технікою, яка була на бригадному дворі. Біля хатин залишили вартових. Старі люди прохали П.Д.Кузнєцова (військовополоненого) полізти через горище і подивитись через кришу, що робиться на подвір’ї. Кузнєцов доповідав, що навколо хати ходить 4 вартових. Через деякий час Кузнєцов передає, що 2 вартових вже немає. Трошки пізніше ще звістка, що останні вартові теж побігли. Ми всі полегшено зітхнули, обминула нас смерть. Декілька чоловік полізли на горище, продерли покрівлю і таким чином опинились надворі. Допомогли нам вийти в всі кинулись навтьоки в садки, через городи».
Надвечір 22 січня бій за Білолуцьк закінчувався. «Використовуючи успіх танкових бригад, піхота 1178 і 1180 полків, захопивши в першу чергу вузли, які забезпечували перехресний вогонь, приступили до знищення груп противника.
Дії ГАП, скеровані на запобігання спроб противника вийти з оточення, досягались зосередженням вогню по дорогах, які ведуть на Гоцківку і Романівку. Полкова артилерія впритул розстрілювала противника і знищувала його вогневі засоби. До 20 години білолуцьке угрупування було повністю розгромлене. Рештки розбитого противника, користуючись темрявою, крізь артилерійський вогонь прорвались і втекли в напрямку Романівки.
Втрати противника: в Білолуцькому гарнізоні знищено солдатів і офіцерів – 1820, взято в полон – 50, взято повозок з боєприпасами – 135, самохідну гармату, станкових кулеметів – 24, ручних – 14, автомашин – 46, бронемашин – 3, гармат різного калібру – 21, гвинтівок – 250, танків – 5, дзотів – 36, вогневих точок – 67, підбито 1 літак. Крім того великі втрати мав противник також і в іншому озброєнні та боєприпасах.
Втрати дивізії: 153 вбито, поранено – 621, обморожено -6 чоловік командного і рядового складу. Вбито 4 коней, тимчасово виведено з ладу дві 76-міліметрові гармати.
Аналізуючи бойові дії, слід відзначити, що повного оточення противника дивізія не змогла здійснити тому, смуга наступу дивізії по фронту була 15.5 км і противник насідав на правий фланг Нижньої і Верхньої Серебрянку, прагнучи завдати удар на Новобілу, а з Лозно-Олександрівки – на Танюшівку, ставлячи за мету з’єднатись з Білолуцьким угрупуванням новоприбулими 587 і 320 піхотними дивізіями. Для упередження противника командуванню дивізії довелось частину резерву використовувати на правому фланзі, частину тримати в обороні біля Новобілої, де був командний пункт і перший ешелон дивізії. Однією ротою підсилити 1176 і однією ротою 1180 стрілецькі полки. 1176 СП був перекинутий у Танюшівку, де утримував оборону і відбивав багато чисельні атаки противника до кінця ліквідації Білолуцького угрупування противника.
Мало чисельність штиків у батальйонах (доходило до 100) особливо сильно вплинуло на справу цілковитого оточення гарнізону, який мав по колу разом з Павленково, що складало одну цілу оборонну лінію довжиною 22 км сусід зліва з визволенням Можняківки затримався і допомогти ударом з півдня не зміг. Крім того, недостатнє підвезення боєприпасів для артилерії дуже обмежувало її вогонь. Наявні три танки також повністю використані не були через брак боєкомплектів.
Але, незважаючи на мало чисельність складу в батальйонах, частини дивізії діяли сміливо, рішуче і впевнено, не шкодуючи життя для досягнення поставленої мети. Будучи 5 діб без відпочинку і сну, в снігу, при морозі 25 градусів, бійці й командири й словом не нарікали на непосильність покладеного завдання і відбивали контратаки противника.
Особливо відзначились бійці батальйону 1180 полку, яким командував старший лейтенант Трибой. Вони, не зважаючи на вогонь з лікарняних корпусів і житлових будинків, досягли району церкви і висоти 158.0. Придані 1178 СП сапери 747 особливого саперного батальйону показали повну неустрашимість і бойову відвагу. Під розривами снарядів, вони розмінували мости через Білу та Айдар і проклали шлях до перемоги танкам і піхоті».
В боях за Білолуцьк багато воїнів одержали нагороди. Римаренко Павло Іванович – замінив Панасенка, став комбатом 50 танкового батальйону – орден Червоного Прапору; Блінова Костянтин Минович – за Білолуцьк і Білокуракино – орден Червоної Зірки, а члени його екіпажу – медалі «За відвагу». Солов’ян Микола Васильович - медаль «За відвагу».
Жителі селища глибоко шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за визволення Білолуцька. В парку селища стоїть пам’ятник воїнам, які загинули за визволення Білолуцька. На ньому викарбовано імена всіх, полеглих у боях за Білолуцьк.


«Воїни-танкісти, що загинули в бою за Білолуцьк
22 січня 1943 року, поховані в братській могилі селища».

50 танкова бригада:
Стрілок, червоноармієць Захарин Мойсей Вольфович, 1899 р.н., уродженець м. Молотова, назва частини – ПП 2447;
Стрілок, червоноармієць Борисов Петро Артемович, 1907 р.н., уродженець Іркутської області Благочинського району с. Шашленково;
Кулеметник №1, червоноармієць Думов Георгій Миколайович, 1905 р.н., уродженець Південно-Казахстанської області Пахта-Аральського району;
Командир відділення, сержант Галенко Іван Тимофійович, 1911 р.н., уродженець Кам’яно-Подільської області Старосиняєвського району;
Кулеметник №1, червоноармієць Кравченко Іван Васильович, уродженець Саратовської області Дергачівського району;
Стрілок, червоноармієць Корків Серафим Максимович, уродженець Удмуртської АРСР Белявінського району;
Стрілок, червоноармієць Шилов Микола Григорович,1906 р.н., уродженець Свердловської області Нихньо-Тагільського району;
Кулеметник, червоноармієць Важинський Федір Павлович, 1907 р.н., уродженець Фрунзенської області Сталінського району;
Командир відділення, сержант Карабанов Семен Логвинович, 1910 р.н., уродженець Донецької області Сталінського району.

103 танкова бригада
Командир роти автоматників старший лейтенант Едемовський Олександр Павлович, Архангельська область;
Санінструктор мотострілкового кулеметного батальйону старшина Барський Костянтин Дмитрович, Ярославської області Сталінського району;
Кулеметник Куц Іван Якович, 1923 р.н., Чернігівська область Ніжинський район;
Автоматник Кулябін Микита Васильович, 1903 р.н., Кіровської області Богородського району;
Автоматник Жмулін Сергій Костянтинович, 1912 р.н., Іванівської області Володимирського району;
Стрілок Демидов Василь Дмитрович, 1909 р.н., Ярославської області;
Автоматник Абразахов Мусабек, 1918 р.н., Чимкентська область Ариський район;
Механік-водій, старший сержант Шаталов Сергій Федорович, Курська область Новооскольський район;
Рядовий 17 гвардійського танкового полку Абрамов Аріфей Абрамович, Волгоградська область.

Списки загиблих 350 стрілецької дивізії,
поховані в братській могилі селища
Жмулін Сергій Костянтинович, червоноармієць, загинув 22 січня 1943 р. місце проживання Володимирський ГВК.
Харковський Гаврило Якович, старшина, загинув 8 липня 1942 р., уродженець Ростовської області, Зимовниковський ВК.
Єлізаров Іван Федорович, 1913 р.н., рядовий. Загинув 18.01.1943 р., уродженець Саратовської області Красно партизанського району с. Октябрське. Дружина – Єлізарова Анастасія Миколаївна.
Кобцев Павло Якович, 1180 СП 1-43, загинув 18.01.43 р., уродженець Ростовської області Зерноградського району. Дружина Дар’я Петрівна.
Торжник Григорій Пилипович, 1900 р.н., рядовий 1180 СП, загинув 18.01.43 р., уродженець Білгородської області Олексіївського району с. Колтунівка.
Кравченко Іван Васильович, рядовий ПП 2447 ч.2, загинув 22.01.43 р., уродженець Саратовської області Дергачівського району.
Злобін Олексій Гордійович, рядовий, червоноармієць, загинув 21.01.43 р.
Легкий Карпо Сергійович, 1907 р.н., рядовий,1180 СП, загинув 19.01.43 р. Уродженець Московської області с Моніно, 1/22.. Дружина Легка Варвара Павлівна.
Небож Іван Тимофійович, 1908 р.н., рядовий, загинув 19.01.43 р. Адреса: Чернігівська область Новгород-Сіверський район с. Мамекино. Дружина – Небож Ольга Василівна.
Скородумов Олександр Михайлович, рядовий, управління 350-ї СД. Загинув 19.01.43 р. Уродженець Ярославської області Данилівського району с. Малаховка. Дружина – Скрородумова Олександра Михайлівна.
Цуканов Іван Володимирович, рядовий, ПП 285 ч. 180, загинув 22.01.43 р. Адреса: Воронезька область Кантемирівський район с. Зайцева. Дружина – Цуканова Віра Якимівна.
Волинцев Олександр Семенович, сержант, 1180 СП. Загинув 19.01.43 р. Адреса: м. Горький вул. Бугриста,3 – Сормовський РВК.
Коцегуб Володимир Степанович, рядовий, 34 електротехнічний батальйон. Загинув 21.01.43 р. Адреса: Таллінська область Ясгит-Юльский район колгосп «Будьонного».
Кучеров Іван Васильович, червоноармієць, ЕГ 3637, помер від ран 22.01.43 р. Адреса: ст. Отрадна Тихорєцький район Краснодарський край.
Сухоплюєв Микола Григорович, молодший лейтенант, 1180 СП. Загинув 18.01.43р. Адреса: Удмуртська АРСР, Каракульський район вул. Гагаріна,17
Дубов Сергій Іванович, рядовий 350 СД. Загинув 19.01.43 р. Адреса: м. Волгоград Лісозавод «Куйбишева»,6/7, Радянський район
Пахомов Іван Григорович, сержант, 1180 СП. Загинув 19.01.43 р. Адреса: Тульська область Арсенєвський РВК, с. Мановиць
Манухін Андрій Данилович, .рядовий, в/ч УП 13217. Адреса: Кабардинська АРСР м. Нальчик.
Щелчков Григорій Афанасійович, рядовий, 1180 СП. Загинув 19.10.43 р. Адреса: Кіровська область Лебяжський район с. Ботське Уржумський РВК.
Ігнатьєв Нікій Михайлович, червоноармієць,1180 СП. Загинув 18.01.43 р. Адреса: Удмуртська АРСР Кезський район с. Сюрзи.
Щекалов Федір Євграфович, червоноармієць, ППС 285-9 ч 100. Загинув 19.01.43 р. Адреса: Свердловська область Нев’янський район с. Тарасівна.
Гущеваров Григорій Павлович, рядовий, 1180 СП. Загинув 18.01.43 р. Адреса: Кіровська область Малминський район.
Анищенко Олексій Андрійович, 1924 р.н, рядовий. Адреса: Ростовська область Морозівський район х.Образцов
Фролов Геннадій Васильович, .1905 р.н., рядовий, загинув 18.01.43 р. Адреса: Костромська область с. Шунга.
Веретніков Василь Андрійович, рядовий.

Всього у списках – 153 чоловіка. Ряд вулиць названо іменами визволителів і учасників війни і підпілля.



Обновлен 13 янв 2015. Создан 01 сен 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником