Віталій Ярошенко

Белолуцк. Стихотворение-история

КРАВЧЕНКО ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ



ЩЕ НЕ ВМЕРЛИ БІЛОЛУЦЬКА НІ СЛАВА, НІ ВОЛЯ
370-річчю рідного села присвячується

Ранняя весна на сході.
В ярах останній тає сніг.
Волочуть люди огороди.
Гуляють діти, чути сміх.

На Білій річці і Айдарі
Верба з лозою зацвіла.
Течуть мутні води потоки.
Природа знову ожила.

Подув південний вітерець.
Сміття палили з кладовища.
Трава торічна зайнялась.
Горить бугор, а то - і вище.

Все, де горіло – почорніло.
Іскри в небо понесло.
А від гарі важко дихать.
Дим упав на все село.

І здригнулася слобідка,
Мов у сиву давнину,
Білу Лучку спалювали
Та і не її одну.

Ще в Хазарськім каганаті
Спалювалась вся до тла.
Черговий набіг татарів
Айдарська сакма привела.

Праворуч русла річки
Айдарська сакма – шлях.
Татари гнали полонених,
То не дорога – жах.

Центр і правобережжя
України - весь стогнав.
Ярмо Річі Посполитой
Людей в дике поле гнав.

З-за Дніпра правобережжя
Та з чернігівських країв
Втікали на прабатьківщину
Від шляхти та панів.

Свободолюбиві люди
Сім’ями й подинок
Оселялись в Білій Лучці.
Тут плели життя вінок.

Розросталася слобідка.
До свободи люд звикав.
Та що через сотню років
Волю знищать – він не знав.

Російський цар розширював
Московські рубежі.
А тих, хто не корився,
Сажав всіх на ножі.

Захоплював все нові землі,
Дійшовши до Азова,
Насаджувалось все російське,
Містами навіть мова.

Переселяли слобожан
На азовські дороги.
Залишали козаки
Ріднії пороги.

Та не всім хотілося
Кидати рідний край,
Селитись на камінні,
Покинувши свій рай.

Противилось козацтво.
Булавінський був бунт.
Спалили Бахмутський завод –
То був останній пункт.

А за підтримку білолучан
Булавінського бунту
Наказав російський цар:
‘'Стереть с земли ! ’’- як хунту.

‘’Чтоб прекратилась вольница!
Кто бунтовал, всех тех -
По Донцу, аж до Лугани !
А по Айдару- всех

Перевешать, выжечь напрочь ! ’’
Неначе ворогів,
Порубали люд, спалили
Слобідки козаків.

Петро перший не щадив
Ні голів, ні даху:
“Все, кто выше колеса,
Голову – на плаху ! ”

Тридцять років не селились.
В спалених до тла краях
Попелища заростали,
Дерева виросли в гаях.

Жінки з тою дітворою,
Що живі остались,
По лісам та степом,
В землянках ховались.

Сиротлива дітвора
Вся попідростала,
В Острогожському полку
Вже служити стала.

Не покине серце волі
Той благословенний край,
Де кувались честь і доля,
Де діди створили рай.

Заселилась знов слобідка
Ранньою весною.
Піднялися навкруги
Хати білизною.

Жити стали козаки
Сотня Острогожська.
Построїли церкви три.
Там молилось войсько.

Ще бомбилося село
В Велику Вітчизняну.
Гнали німців з дучами -
Мерзоту погану.

Та за ті часи кроваві,
Давні з сивиною,
Нам в степу нагадують
Маки з ковилою.

Знову дунув вітерець.
А я стою над кручею.
Низом річенька біжить.
А щось душу мучає.

Ще в дитинстві на Крутяк
Я любив ходити,
А внизу, біля криниці,
Водиці попити.

Зверху видно ліс з сосною,
Поливне і сокора.
І веде від річки стежка
Прямо до села.

Через старе русло річки,
Де верби, ясени,
Там любові набирались
Батьківські сини…

Чому сьогодні занепало,
Моє ти ріднеє село?
Нема татар і московітів -
Ти їх усіх пережило.

В свою я вірю Батьківщину.
І кожен раз, після пожеж,
Білолуцьк не буде на колінах,
Бо життя не має меж…

КРАВЧЕНКО ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
липень 2015 року смт.Білолуцьк Луганська область



Обновлен 19 июл 2015. Создан 18 июл 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником